Горгани - це крутіше ніж похід у Мордор

Відгук з маршруту "Дикі Горгани".

Цього року нам все ж таки вдалося відвідати гори, на цей раз ми з Carpathiansoutdoors, поринули в світ загадкових Горган, що прихистили нас на 6 теплих вересневих днів. 
Наша дружня команда з 9ти осіб, мужньо витримала високі підйоми, карколомні доріжки, з яких наче величезні щупальці виривалися коріння дерев, та великі відстані гірських зелених дюн.

Хто ці сміливці? Ось вони: неперевершений в своєму роді мандрівник далеких та близьких країв – Євгеній, це тільки з близька він молодий та юний, насправді ж він досвідчений неодноразовий шукач пригод, для якого гори вже стали рідною домівкою. Наш найзагадковіший член мандрівки, магістр ордену швидких долонь – Олександр. Його руки магічним способом можуть змусить предмети зникати, речі викривлятися, а прогнози бути точними та вірогідними. З ним не складно в горах, і напевно комфортно у морі, адже наш magicman, людина сильної витримки, з допитливим розумом та кардинальними ідеями. 

Людина яка підкорила сили природи однозначно може вважатися супергероєм, у випадку з Сергієм ми отримали firemanа, який знає таємниці вогнища, яким б позаздрили мольфари. А ще у нього завжди була чарівна сумка з харчами які ніколи не скінчувалися, з такими не пропадеш. Наші чарівні єльфійські красуні Настя та Наталя, вже не перший раз ходили стежками диких Горган. Ці тендітні на перший погляд дівчата добре розуміються на таких справах як треккінг, тож варто скористатися їх порадами, як прожити в дикій природі з комфортом. Найзагадковіша з наших членів команди – Тівінг, прибула з країн Піднебесної. Її ім’я - це пісня флейти, а сила та вміння не зупинятися просто вражають. До того ж це дуже працьовита дівчина, яке не боїться ні важких молотів, ні сокири, ні української кухні. І повністю віддає себе справі, почуваючись комфортно навіть у чужих краях. Відважна амазонка Світлана, яка нещодавно підкорила небесні хвилі, має досвід дощових походів, і знає що таке сила води, на власному минулому поході. Тендітна красуня Маринка тільки починає свій шлях мандрівника, але я впевнена з такими людьми не страшно ні в горах, ні в кам’яних джунглях, головне гарна компанія. Ну і дозвольте відрекомендувати себе, польовий/гірський/ кухар компанії, друїд який знається на природі та її таємницях, але використовує її переважно в харчових цілях, забезпечуючи команду гарним настроєм та самопочуттям. Ось вона яка, загадкова дев’ятка, яка вирішила 4 вересня піти не простим шляхом, а підкорити серце дикої природи Карпат - таємничі Горгани.

Все починалося з Мислівки. Тут ми вийшли із комфортного буса, розділяючи наші харчі, та потроху почали збирати речі. Перші кроки даються легко. Ми пообідали і познайомилися з усіма, хто на 6 днів стане практично нашою родиною. І вже за декілька годин, в атмосфері лісу, з якого відкриваються неперевершені краєвиди, ми розкинули наші намети. Перша ніч була казковою, і в плані походу, і в плані знайомства з людьми, і в плані природи. Аромат томатного супу на вечерю, ніжний вересневий вітерець, чарівні фокуси Олександра, гучні розмови, гаряча кава, та усмішки. А ще зірки.

Є такий гарний вислів: «Якщо хочете побачити зірки, підніміться високо в гори», і це дійсно влучний вислів. Адже тільки там ви зможете побачити всю красу світу, і відчути себе частиною, цього безмежного простору. В горах час сну та підйому трошки інакші. Раніше лягли, раніше встали, отож і ми для Жені не виняток. Чистимо зуби, складаємо рюкзаки, поснідали і хутчіш у дорогу. Бо на 2-й день нас чекав Ілемський хребет, та офіційна точка локації Яйко-Ілемське. Скажу, що на 2-й день погода вирішила зробити нам сюрприз у вигляді випробування. Короче кажучи пішов «дiщ», маленький правда, але дуже неприємний з холодним дотиком.

Ми одягнули наші дощовики та підкріпившись за обідом почимчикували далі. Дорога у нас була переплетена тисячами корінців загадкових монстрів під назвою – карликова сосна, і можливо ці хитрі стежки так зачарували наших красунь, що на мить ми загубили їх. Але нічого страшного в цьому не було, швидко телепортувавшись, ми віднайшли наших дівчаток, набралися сміливості, та настоянки Наталиної мами і рушили до полонини Солотвинка. Цей вечір запам’ятався мені найкраще. Дощ «пирішів», було холодно, та мокро, а ми під навісним наметом не просто їли, а жерли гарячий суп-харчо. Можливо у нас і були якісь пориви гніву в цей день, але все закінчилося мирно і ми розійшлися спати. На третій день ми застали офіційне свято 9ти Тюленів. Його святкують на початку вересня після сильного дощу, або зливи. Традиції свята в тому, що ви повинні просто зупинитися в горах, і поки каміння сохне насолоджуватися погодою, життям, сонечком, та безперервним переїданням печива. В перервах можна помити голову, наїстися чорниці, або ж з користю попрати речі.

День четвертий – молоді на Молоду. Цього дня ми пройшли найбільшу відстань. Адже в наших планах була не тільки гора Молода, а й безпечна доставка нашої Тівінг до цивілізації. Набравшись мужності, та повні кишені цукерок ми пустилися по Горганам. А ось і вони, великі камені, що схожі на панцир черепахи. Краєвиди вражаючі, гори наче хребет великого зеленого дракона, який пустився в плав по цим неймовірним просторам. Кожна гора не схожа на іншу, в неї своя вершина, свої стежки, та історії. Блукаючи цими зеленини горизонтами забуваєш про все: проблеми, роботу, напружені будні, нудні вихідні, лише ти та гори. До с.Осмолода ми спускалися стрімкими доріжками, спостерігали, як рука людини втручалася в природу, і як природа оживає після її втручання. Вже рівна стежка, по якій курсують лісовози, завела нас до рекреаційного містечка, де ми розкинули табір. День п’ятий ми присвятили подорожі на гору Грофа, через екологічну стежку маршрутом на Коня –Грофецького.

Ця цікава подорож завела нас до будиночку лісника, де ми натрапили на «пішохідний» журнал, і досить довго вивчали тих дивних створінь, що залиши свої записи. А потім назбиравши грибів ми полетіли додому. Гриби насправді їстівні, хоча 4 кілометри ми з Женькою та Олександром бігли до розмітки. А вже ввечері ми відсвяткували 20-ти річчя нашого мандрівника Жені, наїлися до схочу грибів, супу, морозива та місцевого пива. Так закінчувалася наша остання ніч перед від’їздом. Залишати це таємниче місце просто так не хотілося, отож ми з Сергієм допалили все що залишилося, та просто спостерігали за вогнищем. О другій годині ночі до нас завітав чорний кіт, чорніший ніж чорний колір. Ми подумали, що це гарний знак, бо місцевий мольфар подякував нам за те, що ми не зіпсували природи, а ми в свою чергу пригостили його ковбасою. Сало він сам стягнув зі стола. Ось такі вони ночі в горах, загадкові, містичні, та неймовірно спокійні. На ранок всі почали свої приготування. Шкода, що все так швидко пройшло, я буду сумувати за цими вершинами. Ввечері ми гучно прощалися один з одним в місцевому барі «Десятка». Бо існує повір’я: "хто не ходить в 10-ку, наступного разу взагалі нікуди не піде". А тут і десята вечора, рюкзак на плечі, прощання, обійми і дорога до дому.

Якщо ви досі не втомилися читати це, то хочу перш за все подякувати моїй гірській родині, та вам читачу. Думаю, що інформація, яка викладена в відгуку містить не стільки інформаційний, а більш пригодницький характер з нотками художньої оповіді. І якщо вам після цього дуже сильно захочеться в гори, то моя місія виконана, обирайте найкраще і найкращих, гарних вам походів з Carpathiansoutdoors.