Вибір Наплічника

Під час туристського походу всі речі ви переносите в наплічнику. Близько 30-35% тривалості всієї мандрівки ви і наплічник – нерозлучні друзі. А для того, щоб ця дружба стала приємною та комфортною для вас, слід відповідально поставитись до вибору наплічника.

Класифікація наплічників.

За функціональним призначенням та об’ємом наплічники поділяють на штурмові та експедиційні. До штурмових слід віднести наплічники об’ємом 20–40 л. Вони використовуються для одно-дводенних мандрівок, ідеальні для прогулянкових маршрутів. Експедиційні мають об’єм 50–120 л. і використовуються для багатоденних мандрівок. 
Крім того, за своєю модифікацією наплічники можна поділити на три основних види. Почнемо з найпростіших. 

Наплічники типу „колобок” – до цього типу відносимо „Абалаківський” та інші брезентові наплічники. Свій пік слави вони пережили ще в першій половині ХХ століття і були витіснені з туристського вжитку більш зручними та об’ємними, що мали станковий каркас. У колобках занижений центр ваги, відсутня анатомічна спинка, відсутній поясний розвантажувальний ремінь, малий об’єм (зазвичай 20-30л). Всі ці показники говорять про те, що вони аж ніяк не підходять для довготривалих мандрівок. В інакшому разі, результатом використання колобка під час довготривалого переходу буде дискомфорт, біль у спині і, насамкінець, невдала мандрівка. В організації пішохідного туризму даний тип наплічників практично вибув із вжитку. Натомість, він і досі залишається незамінним другом любителів аматорського туризму (збирання грибів, ягід; рибалка; мисливство тощо). 

Станкові (станки). Це наплічники з дюралюмінієвою дугою (каркасом). Даний тип був надзвичайно популярним серед радянських туристів. На той момент в туристських колах широко використовувались наплічники «Єрмак». Відзначалися вони легкістю і практичністю. Завдяки дюралюмінієвому каркасу центр ваги знаходиться вище і ближче до спини, вага рівномірно розподіляється, не перевантажує і не викривляє хребет. Більшість станкових наплічників мають середній об’єм 60 л, хоча на сьогодні випускаються станки об’ємом до 100 л і вище. 
Більшість станків оснащені боковими кишенями, верхній клапан суттєво дозволяє збільшити об’єм наплічника, всередині основного корпусу є розмежовувальна перегородка, нижній клапан на блискавці дозволяє легко дістати речі з дна. Недоліком є відсутність стійкості у вертикальному положенні, велика габаритність каркасу, у Єрмаках практично відсутній поясний розвантажувальний ремінь. 

Наплічники типу „труба” – оптимальний варіант експедиційного наплічника. Основними його елементами є: корпус; силові лямки з поясним ременем, що відповідають за кріплення корпусу на спині; система підвіски, яка служить проміжною ланкою між першим та другим елементом і робить процес транспортування комфортним та безпечним для здоров’я; клапан або кришка, що закриває верхній вхід до наплічника і при потребі збільшує об’єм основного відсіку; грудна стяжка, що розвантажує плечі від силових лямок; бокові та фронтальні кишені; бокові стяжки для габаритних речей та надання наплічнику форми відповідно до його завантаження. 
Характерною особливістю наплічників типу „труба” є наявність анатомічної спинки, що у більшості моделей представлена у вигляді дюралюмінієвих чи пластикових пластин (труб), вмонтованих у спинці. Така конструкція гарантує комфортність під час руху, підтримку правильної анатомічної осанки хребта туриста і, головне, безпеку. 

На що звертати увагу. 

Клапани бувають пришиті до наплічника і такі, що знімаються – на стяжках. Останні завжди можна відкріпити при недостатньому заповненні рюкзака або підняти, розширити – при надмірному. У клапани переважно вшивають внутрішні кишені, іноді з двома входами (зсередини і ззовні). Рекомендуємо брати вироби з кріпленнями зверху клапана (там зручно носити мокрий дощовик або пляшку з водою). Дуже важливо, щоб замки, які закривають і фіксують клапан, були не пряжково-в'язального типу, а фастекси-самоскиди (ви оціните їхню зручність, якщо часто відкриватимете клапан). 

Надійність елементів кріплення в наплічнику, якість стяжок чи фастексів, значною мірою залежить від їх виробника. Провідні фірми забезпечують власний модельний ряд фурнітурою відомих торгових марок, наприклад Duraflex чи Nexus. Визнаним еталоном світової якості у виробництві замків-блискавок є японська фірма YKK. Виробами цієї фірми дешеві наплічники не комплектуються. 

Тубус, який служить для додаткового збільшення корисного об'єму (приблизно 10 літрів), є верхнім (іноді – нижнім) продовженням корпусу наплічника. Цей елемент наявний в більшості екземплярів. Фіксатором стяжки тубуса служить кнопка-затискач або механізм із шестірнею (рідше – клиноподібний замок). Перший варіант - зручніший в роботі, але другий надійніше тримає кріплення. 

Бокові та інші стяжки дозволяють носити більшість габаритних речей, зокрема наметів, килимків чи палок на зовнішньому контурі наплічника. Незадіяними вони бувають достатньо рідко. Важливо, щоб довжина лямок була із запасом, інакше процедура кріплення та транспортування спорядження перетвориться на кару. 

Зовнішні кишені мандрівники відводять під речі першої необхідності (наприклад, аптечку, шапку чи флягу з водою), що значним чином спростить їх пошук.  

Матеріалом, із якого виготовляють левову частку всіх наплічників на ринку, є Cordura. З фірмової високоякісної тканини (винахідник – французький DuPont) шиють виключно дорогі рюкзаки, в решті випадків використовують добротний сурогат. Деякі польські виробники, аби зекономити на оригінальному матеріалі, пішли на відому маркетингову хитрість. Вони виробляють схожий за властивістю матеріал під співзвучними назвами типу Endura чи Duront. Дешевші моделі наплічників виготовляють із матеріалу типу Polyester. При виборі наплічника також зверніть увагу на таку властивість як RipStop. Тканину, пошиту за таким принципом, важче розірвати, а якщо це вже сталося, то місце розриву не розбігається. 
Важливим доповненням до якості тканини є її обробка водовідвідним шаром із поліуретану. Без такого покриття наплічник протече. Виявити обробку не так і складно, достатньо глянути на внутрішню поверхню матеріалу - вона повинна мати характерне скляно-матове забарвлення. Тест з водою може додатково засвідчити покриття – зібрана в складці тканини вода не просочується. 
Матеріал буває різної щільності. Наприклад Cordura – від 600 до 1000 одиниць (деньє). Жорсткішою, важчою і витривалішою тканиною (1000 HD) переважно підсилюють дно, на решті корпусу економлять і ставлять ніжнішу й легшу шестисоту. 

Лямки й пояс не повинні бути ні надто м'якими, ні надто жорсткими. Перші втрачають форму і викривляються при навантаженні, другі досить швидко натирають і перетискають плечі. Тепер виробники профілюють лямки під контур людського тіла. 

Особливу увагу варто приділити системі підвіски. Чим краще вона прилаштується до спини, тим легше проходитимуть туристичні будні. Якщо в підвісці передбачені відповідні стяжки чи приліпки – це плюс, якщо підвіска статична – це мінус. Днище спорядженого наплічника не повинно спиратися на сідниці туриста. 
Бажаним каркасом підвіски є металеві пластини. Краще, аби їх канал в корпусі не був зашитий і пластини вільно виймалися при потребі (пранні чи ремонті). Добротним металом є дюралюміній: він легший за сталь, але стійкіший за алюміній. Грані пластин повинні бути якісно й фабрично згладжені (не напильником, як було раніше) – досвід підтвердив їхню здатність розрізати корпус. 

Розвантажувальний пояс – це важливий елемент в системі підвіски. Правильно сконфігурований, він здатен узяти на себе 40 відсотків ваги наплічника і добряче розвантажити плечі. Вантажі понад 25 кілограмів без пояса носити вкрай важко. Зустрічаються два варіанти поясних замків-самоскидів: тризуб-фастекс і закладна пряжка-самоскид. За ефективністю обидва приблизно однакові, проте комплектуючі до пряжок рідко зустрічаються у продажі. Бажано, щоб фастекс не був вшитий в стрічку – це ускладнює його оперативну заміну. 

Поверхню підвіски, пояса та лямок, що контактують з тілом, більшість виробників прошивають спеціальною сітковою тканиною. В кожного ця система має свою оригінальну назву на кшталт AirBack System, однак функція одна – вентиляційна. 

Дуже зручною штукою, як виявилось, є транспортувальна петелька. На пересадках, коли наплічник потрібно знімати, додаткова ручка береже фастексам клапана життя, а туристам – здоров'я. У більшості виробів вона одна – під клапаном з тильного боку наплічника, чого явно недостатньо вже при 20 кілограмах завантаженості. Важливо, щоби вона була добре прошита. Деякі виробники пришивають одразу дві ручки – з різних боків. 

Приємні дрібнички, на зразок кишеньок на поясі та лямках, здатні полегшити мандрівку. На поясі зручно носити фотоапарат чи мобільний телефон, а на лямках – наприклад, навігатор GPS. 
Зверніть увагу також на наявність накидки від дощу RainCover, що надійніше захистить ваш наплічник під час сильнішого дощу чи грози. 

Умови експлуатації. 

Наплічники – досить невибагливі в експлуатації речі, однак дотримання ряду нехитрих правил зможе спростити вам життя і зекономити гроші. 
Часте прання наплічників не бажане. По-перше, це спричиняє осипання поліуретанового нашарування тканини, по-друге, порошкове прання не найкращим чином впливає на пластикову фурнітуру, яка кришиться і ламається. 
З усіх замків-фастексів найчастіше ламається поясний. На привалі він переважно звисає «без діла», через що на нього часто наступають. Наполегливо рекомендуємо не лінуватися і защіпати пояс довкола наплічника, просиляючи його у придонні петельки для льодорубів. І брати в дорогу запасний. 
Під впливом низьких температур пластикова фурнітура і поліуретанове покриття деформуються. Намагайтеся не залишати наплічники ззовні намету. 

ГАРНОЇ ПОДОРОЖІ І ЛЕГКОЇ ХОДИ!

Частина матеріалу взята з: 
Гудима Ю. Вибираємо наплічники / Ю.Гудима // Всеукраїнський туристичний журнал „Карпати. Туризм. Відпочинок.”. − Івано-Франківськ, №2 (4), 2005. – С. 14-17.