Білий Слон на Чорній Горі

„Білий слон” - так в Українських Карпатах туристи називають споруду колишньої польської астрономічно-метеорологічної обсерваторії, яка знаходиться на самій вершині гори Піп Іван (Чорна гора), 2022 м. Сьогодні, руїни обсерваторії, яким вже понад 70 років, звідусіль притягують до себе сотні туристів, а гора Піп Іван стала другою за популярністю вершиною Українських Карпат, звісно після Говерли.
Обсерваторія на горі Піп Іван відноситься до архітектурної пам’ятки місцевого значення, яка, крім того, ще й має статус найвисокогірнішої споруди України. Все це робить обсерваторію надзвичайно цікавим та популярним туристським об’єктом. Та не менш цікавою є й історія самого „Білого слона”.

Екскурс в минуле. 

Все почалося після закінчення Першої світової війни. У міжвоєнний період по Чорногорі проходив державний кордон між Чехословаччиною та Польщею. Саме під егідою міністерства протиповітряної оборони Польщі на горі Піп Іван було збудовано обсерваторію. 
Будівництво розпочалося з розробки оптимального проекту для зведення високогірної обсерваторії. Цьому передував закритий конкурс, у якому взяли участь п’ять авторів і творчих колективів. За результатами конкурсу, які було опубліковано в 1935 році, найдосконалішим було визнано проект архітекторів К.Марчевського та Й.Погоського і рекомендовано його до реалізації. 
Перед тим, як приступити до будівництва обсерваторії, необхідно було прокласти дорогу до самої вершини для транспортування будматеріалів, провіанту, тощо. По гірських крутосхилах метр за метром кілька сотень гуцулів, які мали на той час великий заробіток прокладали з каменю дорогу. 

Шлях на вершину гори Піп Іван був довгим і тяжким. З села Жаб'є (тепер − Верховина) автомобілем чи на возі треба було перетнути долину Чорного Черемошу аж до села Шибене в долину потоку Погорілець. Звідси останню частину шляху через полонину Веснярка та повз озеро Марічейка долали пішки або на гуцульських конях („кониках”). 
Символічний наріжний камінь під будову обсерваторії було закладено влітку 1936 року. Робота на будові була дуже важкою, адже необхідно було доставити зі станції у Ворохті на вершину гори, причому лісовими дорогами, а то й по бездоріжжю, близько 800 тонн самих будівельних матеріалів. Особливо великих зусиль коштувало доправити 33 важкі ящики з елементами купола і з обладнанням. Найбільший з ящиків важив 950 кг. 
Робота була нелегкою, проте добре оплачуваною. Зі спогадів гуцула Палійчука В., котрий працював столярем на будівництві: „Дерево на будівництво рубали на Веснарці коло озера Марічайка, а видти кіньми везли на Попіван. Кубік дерева на місци коштував 1 злотик, а вивезти його на Попіван коштувало 12 злотих. Мішок ціменту коштував 6 злотих, а 12 злотих, щоб винести його на Попіван”. 

Стіни обсерваторії викладали з каменю-пісковику, який лупали з величезної скелі на вершині. Щоби стіни були міцніші, крім цементу, в розчин додавали білок курячих яєць. 
Урочисте посвячення обсерваторії на Піп Івані й відкриття Державного метеорологічного інституту (такою була офіційна назва) відбулося в п’ятницю, 29 липня 1938 року. З цієї нагоди на вершину гори прибули представники державної влади, повітряної оборони й група відомих астрономів з Варшави і Львова. Офіційне відкриття завершив урочистий обід, який через раптову зміну погоди закінчився з великим поспіхом.  

Обсерваторію побудовано в стилі функціонального конструктивізму. Будівля має форму дзеркального відображення латинської літери L. Система розташування кімнат – коридорна. Загалом налічувалося 43 кімнати. Будівля нараховувала 57 вікон, які ззовні мали металеве обрамування, а зсередини рами були дубові. 
Загальна площа будівлі становила 554 м², а її об’єм – 4796 м³. 

На першому поверсі містилися вестибюль, конференцзал, помешкання керівника В.Мідовича й житлові кімнати, на другому - кабінети, лабораторії та апаратна зв’язку. А найвище, у північній частині корпусу, були зала для метеорологічних спостережень і кімната для інструментів. Два найнижчі поверхи призначалися для акумуляторної і приміщення з електроустаткуванням, сполученим з двигуном внутрішнього згоряння і електрогенератором. Зі східного боку, перпендикулярно до основного корпусу, було зведено господарсько-технічний блок з допоміжними приміщеннями на двох рівнях. На нижньому рівні цього блока були пральня, складські та господарські приміщення. 
На рівні цокольного поверху товщина стін будинку становить 1,5 м, на рівні першого й другого поверхів − 1 м. Утепленню приміщень служив шар просмоленого корку, розміщений з внутрішнього боку між сухим тиньком і кам’яним муруванням. 
Круглу вежу-ротонду із зовнішнім діаметром 10 м було вимурувано з каменю, товщина стін її становила 2 м. Саме з ротонди велися астрономічні дослідження. А основним астрономічним інструментом обсерваторії був 33-сантиметровий астрограф, виготовлений англійською фірмою Sir Howard Crubb, Parsons and Co., New-castle-on Tyne. Встановлений був астрограф у куполі діаметром 6 метрів, покритому мідною бляхою, що відкривався за допомогою двигунів. Уперше астрограф обсерваторії використано в жовтні 1938 року, коли було сфотографовано чотири планети. 

З головного корпусу обсерваторії коридором по першому поверсі можна було перейти в середину ротонди серпентинними кам’яними вузькими сходами піднятися до самого купола. 
Обсерваторія мала центральне опалення: у кімнатах було встановлено чавунні батареї метрової висоти, а на найнижчому рівні господарсько-технічного блоку обладнано котельню з великими потужними котлами. На двох поверхах розміщувалися туалети з умивальниками, душові кабіни. 
Незважаючи на суворі погодні умови, біля обсерваторії було збудовано парники, у яких вирощували різну ярину.   

Проте не дивлячись на великі перспективи, обсерваторії судилося повноцінно профункціонувати всього один рік. Причиною тому був початок Другої світової війни 1 вересня 1939 року. 
У зв’язку з цим персонал обсерваторії готувався до евакуації. Було демонтовано об’єктив астрографа, знято інші цінні пристрої й старанно запаковано в технічну вату та ящики, забрано всі цінні документи та результати досліджень. Вранці 18 вересня знищили апаратуру зв'язку, вимкнули електроосвітлення, нав'ючили коників і пустилися в дорогу. Після обіду перетнули угорський кордон. 
Будинок обсерваторії й залишки обладнання наприкінці вересня 1939 року перейшли у власність радянської держави. До останніх чисел червня 1941 року тут проводилися метеорологічні спостереження. Директором обсерваторії в той період був М.Коростаренко. 
 
Після нападу Німеччини на Радянський Союз і окупації західних областей України до пізньої осені 1941 року в обсерваторії розміщувався підрозділ угорських військ. У 1944 році, коли з ініціативи академіка О. Орлова було засновано Головну астрономічну обсерваторію АН УРСР у Києві, передбачалося створити на горі Піп Іван її філію. Та нестача коштів і брак відповідних кадрів стали на заваді здійсненню цих планів. Відтак приміщення було покинуто без догляду. 
Ось як виглядала обсерваторія в січні 1964 року. На підлозі в кімнатах ще лишався художній паркет, ще не був зірваний зі стін корок, подекуди валялися зняті, але ще не винесені батареї опалення й труби, на північній, торцевій стіні висів металевий ліхтар метрової висоти, щоправда, вже без скла, а над дверима центрального входу була ще таблиця зі стилізованим гербом-орлом і написом: „Imienia marsz. J.Pilsudskiego Obserwatorjum meteorologiczno-astronomiczne L.O.P.P.”.

Зацікавило?) Хочеш піти в похід на Піп Іван ? Маршрут походу знайдеш ТУТ

Джерела інформації:

1. Ватаманюк Д. Замок на Піп Івані: можливість використання всього Чорногірського масиву / Д. Ватаманюк, І. Зеленчук // Галичина, 1999. – 14 квітня. – С. 7. 

2. Ватаманюк Д. Можливості комплексного використання відбудованої споруди астрономічної обсерваторії на горі Піп Іван / Д. Ватаманюк // Гуцульський калєндар. 

3. Городенко Ю. Чарівний край Черемоша й Прута / Ю. Городенко − Косів: „Благовіст”, 1999. – 143 с. 

4. Дмитрів І. Сумує на Чорногорі „Білий слон”/ І. Дмитрів // Вечірній Івано-Франківськ, 2006. – 23 листопада. – С. 16. 

5. Кобилюк В. Хто врятує Білого слона / В. Кобилюк // Всеукраїнський туристичний журнал „Карпати. Туризм. Відпочинок.”. − Івано-Франківськ, №3 (5), 2005. – С. 50-56. 

6. Перспективи відновлення астрономо-метеорологічної обсерваторії на горі Піп Іван // Матеріали науково-практичної наради. – Яремче, 2002. – 24 січня. 

7. Протокол намірів науково-практичної наради „Метеоролого-астрономічна обсерваторія на горі Піп Іван”. – Яремче, 1996. – 9-12 жовтня. 

8. Соколовський З. Унікальна високогірна обсерваторія на горі Піп Іван / З. Соколовський // Пам’ятки України: Науковий вісник, №1, 2004. – С. 3-15. Стефурак Н. Білий слон на Чорній горі чекає свого господаря / Н. Стефурак // Галичина, 2001. – 14 серпня. С. 7.